БУДЕННЕ

І. День
Цвинтар чинив свою справу буденну, як свято:
В арку в’їздили належно – ногами вперед.
Звідти живі прошкували:
багаті – у авта,
Сирі – в автобуси
на поминальний фуршет.

І перехожі дізнатися прагли достоту:
„Хто ж відійшов? Повторіть… недочули ім’я”
І на лиці змалювавши зазвичай скорботу,
Вмить забували імення „Раба Твоєя”.

ІІ. Ніч
Десь перед сном,
коли все довкола померкне,
Коли вже й цвинтар
з утоми впаде в забуття, –
Саме опівніч являються тіні померлих
Зводить рахунки,
які не звели за життя.

Ну вже й гризуться,
сховавши ножі поза спини!
Ну вже ж і пнуться,
хто більше любив Україну!

ІІІ. Вислід
Славсь, моя націє!
Ти таки геть неповторна:
Звіку не знайдеш
між небом, землею і морем
З’яву подібну,
де навіть мерці із могили
Зводять рахунки,
немов за життя, на крові?!
Гей, вороги!
Не випробуйте нашої сили:
Ми невмирущі,
бо мертві у нас… як живі!
Тихо сидіть!
А інакше ми ваших у трунах
Миттю научим,
як зводить з живими рахунок.