СУРМИ СОВІСТІ

…І весело ж допродують лукаві
Минувшину святу. За півціни:
Зорю Героя і Солдатську Славу
Із медальйоном смертним старшини.
Скипає пам’ять від ганьби і болю…
І серед ночі, в сизім тумані,
З архангельською віщою трубою
Встає сурмач, убитий на війні.
Скликає тужно на Велику Раду
З усіх фронтів – полеглих од меча.
І шерхне шепіт над полками: «Зрада», –
І рветься крик із горла сурмача:
«За що ж ми, браття, голови зложили?
Невже за те, щоб ситі байстрюки
Пустили наші мощі і могили
Лабазникам нечистої руки?!»
Хіба минуле з молотка продати?
Хіба на честі приторгуєш честь?
У всі віки присяга у солдата
Однакова: «Вітчизна або — смерть!»
Коли ж солдатську ратницьку святиню
Виносиш під полою на базар, –
Ти право продаєш своєму сину
Тебе й Отчизну спродать, як товар.
В грядуще зри! Ти бачиш, як безжурно,
Діставши гаманці і гамани,
Рушник од неньки, дідову бандуру
Тобою ж вчені спродують сини?
Уже дістали булаву з-під лави;
Уже твій хрестик тичуть гендляру;
Затим вторгують на козацькій славі,
Потому пустять і саму Державу,
Як ти сьогодні – Батьківську Зорю

…Щоночі, на дванадцятім ударі,
Гримить сурмач у забуття сліпе:
«Коли минуле спродав на базарі,
Ти вже продав грядуще і себе!»

Борис Олійник