ТУГА ПО НЕПОХОВАНИХ

– За що ж ми полягли
на цьому браннім полі? –
Очниці черепів допитують зеніт.
У відповідь ковил поворухнувся кволо.
І знову – тиша, важча за граніт.
Лягає, мов плита могильна,
на неславу
Не відданих землі ще з голодів і війн.
І сходяться сюди опівніч, мов на кін,
Всі тіні непохованих во гріх державі,
Що й досі не звелась з колін.
Куди ж тепер спішиш, не поховавши воїв?
Європа ласо прагне до твоїх степів,
Але боїться нас, мов лютих градобоїв,
Здригаючись від сміху жовтих черепів.
Ти зупинись, Вкраїно!
І під тужні дзвони
Вгорни їх в рідну землю,
як до сповитка.
І відспівай усіх за предківським законом.
І стать Державою!
…Європа почека.

Борис Олійник